У період демісезоння, тобто навесні та восени, досить часто можна вловити носом запах тліючої чи палаючої рослинності. Навіть у місті. Пересічні громадяни, а також безвідповідальні та недобросовісні підприємці вважають, що процес спалення відмерлих решток рослин є найбільш ефективним засобом для того, щоб нова рослинність з’являлась та розвивалась швидше, і, відповідно, у цьому вбачають неабиякий інтерес. Інші ж палять просто через звичку, бо «так роблять усі» або «так робили завжди» і надто не задумуються ні про причини, ні про наслідки таких дій.

Спалення відмерлих решток рослин – один із найбільш розповсюджених хибних кроків, які успадкувало українське суспільство з часів Радянського Союзу. На приватних ділянках та на полях недобросовісних вирощувачів хліба досить часто можна побачити суцільні завіси вогню вздовж міжміських доріг – результат необдуманих дій, що може призвести (і призводить) до сумних наслідків і для довкілля, і для людини.

Аргументом до спалення є поширена думка, що «вільний» та «прогрітий» ґрунт стане швидше вкритий новою рослинністю. Насправді, це ілюзія, оскільки без залишків рослин нові молоді пагони помітні більше. Навіть якщо залишки потрібно прибрати, це не означає, що підпал є найкращим способом їх позбутися. Такий метод застосовують тільки ті, хто шкодує часу чи додаткових витрат на інші можливі варіанти, які натомість будуть значно безпечнішими та кориснішими для природи і людей.

Перш за все, підпали небезпечними тим, що полум’я не згасає, коли чиясь приватна ділянка чи шматок поля закінчуються. Пожежа може поширюватися через відсутність насипів чи протипожежних рвів, а особливо швидко, коли дме вітер, і перекидатися на інші поля, ліси, та навіть населені пункти. Відомі випадки, коли такі підпали провокували пожежі в прилеглих селах, в результаті яких гинули люди, а інші залишалися без домівок. Масштабні пожежі можуть зруйнувати цілі дачні селища, призвести до ушкодження ліній електропередач, вибухів газопроводів. Дехто навпаки вважає, що краще підпалити першим та простежити за пожежею, щоб вона нікого не зачепила, інакше інші недобросовісні залишать все на самоплин. Вогонь може зайнятися і випадково, через недбало кинутий недопалок.

Інша небезпека для здоров’я людини полягає у вдиханні їдкого диму, що утворюється в результаті пожежі. Від спалення рослин в атмосферу надходять токсичні гази, як, наприклад, чадний газ, леткі органічні сполуки, які впливають на дихальну систему, провокують розвиток алергічних реакцій чи астми. Окрім цього, сажа може накопичуватись у дихальних шляхах та призводити до їх звуження, перешкоджання потраплянню повітря до організму, іншими словами – розвивається обструктивна хвороба. Збільшенню токсичності диму сприяє і сміття, зокрема пластикова упаковка та пляшки, що часто ховаються у траві та важко помітні для людського ока. Засмічені узбіччя доріг під час поширення полум’я перетворюються на небезпечні джерела отруйних газів. Травостій біля транспортних шляхів при спаленні вивільняє і ті шкідливі речовини, що осіли на нього разом із відпрацьованими автомобільними газами. З пожежами в атмосферу потрапляють і величезні кількості вуглекислого газу – одного із парникових газів, що спричиняють глобальні зміни клімату.

Інколи у сільській місцевості підпали здійснюють для матеріальної вигоди. Вогонь, що поширився на ліс, спричиняє низову пожежу, внаслідок чого припалені біля ґрунту дерева всихають за наступні кілька років. У таких випадках дозволяється проводити санітарні рубки на території лісових господарств. Таким чином, це слугує приводом для отримання «зайвих» прибутків від деревини у тих місцях, де рубати просто так у будь-який момент часу не дозволено. Якщо ж санітарну рубку не призначають, то всихаючі дерева можуть стати розплідником для шкідників та спричинити поширення хвороб лісу.

Пожежі є надзвичайно руйнівними для довкілля. У природі все влаштовано з розумом, там немає нічого «зайвого» чи «шкідливого». Суха рослинність поволі перегниє, розкладеться та повернеться туди, звідки з’явилась, тобто у ґрунт, стаючи джерелом поживних речовин для наступного покоління рослин. Це закон природи, який треба поважати. Окрім цього, рештки травостою сприяють захисту ґрунту від вітрової та водної ерозії.

Вогонь спалює не тільки рослини, а й і всіх тварин, що населяють екосистему. Високі температури знищують всю корисну мікрофлору ґрунту, спалюють живцем личинки корисних комах, дощових червів, равликів, жаб, ящірок, пташині гнізда, дитинчат їжаків, гине насіння рослин, яке вже прокинулось та почало проростати. Рештки рослин – це притулок для багатьох видів тварин, умови для життя яких створені природою. А до випалених місць птахи не повертаються, оскільки дуже бояться вогню. Пожежа спалює і гризунів – потужну кормову базу для багатьох видів тварин. Не буде гризунів – буде мало сов, канюків, лунів, інших хижих птахів, а також лисиць. Скрізь, де пройшов вогонь на природних територіях, вже не відновиться колишнє різнотрав’я, звільнені землі заполонять бур’яни.

Вивільнені атмосферу сполуки призводять до зниження родючості ґрунту, а ті поживні речовини, що залишаються у попелі, швидко вимиваються дощем та опускаються в нижні шари землі, тому вони повинні бути вивільнені з мертвих рослин поступово. Ті елементи, які під час пожежі вивільняються в атмосферу, повинні під час перегнивання залишатися у ґрунті та сприяти кращому росту рослин. Радимо рештки рослин збирати вручну або спеціальними механічними засобами, а зібраний матеріал краще подрібнити та зробити компост. Таке добриво буде набагато кориснішим та ефективнішим для нових рослин.