На думку вчених, спалювання стерні є в першу чергу антиекологічним та нераціональним заходом, користі ґрунту чи майбутньому урожаю це не принесе, а збитки внаслідок проведення таких заходів колосальні.
Бездумні дії господарств, котрі вважають, що спалювання соломи принесе користь, часом призводять до непоправних наслідків і багатотисячних збитків.
Більшість господарств, які вдаються до спалювання соломи, виправдовуються тим, що заорювання стерні та соломи є трудомістким і, до того ж, дорогим агрозаходом. Насправді ж спалювання — це акт безгосподарності і свідомого розтрачання корисної енергії, наданої природою.
Вчені дослідили, що спалювання соломи та стерні не може вважатися ефективним заходом боротьби з грибковими хворобами. А от шкода, яку наносить спалювання навколишньому середовищу, очевидна.
По-перше, перетворюючись на попіл, згорають напіврозкладені органічні рештки. По-друге, за температури вище 100°С спалюється гумус, особливо коли солома лежить у валках або копицях. При цьому відбувається безповоротна втрата органічного вуглецю і азоту. Відбувається зниження потенційної родючості ґрунту і, відповідно, майбутньої врожайності сільськогосподарських культур. По-третє, разом із стернею вогонь знищує безцінну біосферу ланів, яка могла б суттєво підвищити врожайність у наступні роки, а на їх місце приходять патогенні мікроорганізми та бур’яни.
Крім того, спалювання соломи є потенційною небезпекою для сусідніх полів, де може виникнути пожежа, лісосмуг, лісів та степів. На відкритій території в безвітряну погоду вогонь може розповсюджуватися зі швидкістю до 4 км за годину, а у вітряну — до 30 км, при цьому висота полум’я може сягати двох метрів.
Шкода від спалювання стерні і сухої трави величезна. На превеликий жаль, не усі господарства до кінця усвідомлюють наслідки подібних заходів.
У більшості країн світу діють закони, які забороняють спалювання соломи і листя. Наприклад в Німеччині понад 30 років тому запровадили закон про заборону спалювання соломи, а порушників карають на рівні 50% величини урожаю. В Україні спалювання рослинних залишків заборонено статтею 77-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, статтями 16 та 22 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» та законодавством України про охорону земель.
Сільгосппідприємства, незважаючи на заборони, щороку спалюють на полях стерню або солому після збирання врожаю та навесні. І мало хто замислюється про те, що безконтрольне випалювання стерні може призвести до пожежі на сусідніх полях або в лісосмугах, вогонь може перекинутися на розташовані поруч житлові і господарські будівлі, сади.
При спалюванні стерні, соломи і поживних залишків згорає гумус – найбільш родючий поверхневий шар. Внаслідок цього знижується біологічна активність ґрунту. Разом з стернею вогонь знищує безцінну біосферу ланів, яка могла б суттєво підвищити врожайність у наступні роки, а на їх місце приходять патогенні мікроорганізми та бур`яни. Страждає й рослинний природний світ. Тварини разом з потомством, що не в змозі врятуватися, гинуть, стаючи жертвами цієї безгосподарності.
Спалювання сухої рослинності або її залишків, випалювання стерні, луків, пасовищ, приносить значну шкоду навколишньому середовищу, зростає ймовірність пожеж у житлових та дачних будинках. Адже для виникнення таких пожеж достатньо необережно кинутого маленького недопалку чи сірника. На відкритій території в безвітряну погоду вогонь може розповсюджуватися зі швидкістю до 4-х км за годину, а у вітряну – до 30 км; висота полум’я досягає 2-х метрів.
Під час спалювання стерні та інших рослинних залишків повітря в містах стає важким і гірким, збільшуються випадки захворювань дихальних шляхів. Під час згоряння однієї тонни рослинних залишків у повітря вивільняється більше 9 кг мікрочасточок диму. До їх складу входять пил, окис азоту, вуглекислий газ, важкі метали тощо, які осідають у легенях. Шкода від спалювання листя і сухої трави багатолика і надзвичайно небезпечна. На превеликий жаль, українці рідко надають цьому ваги.
Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області закликає керівників сільгосппідприємств та городників бути обачними. Під час роботи на земельних ділянках дбати не тільки про власну користь, а й власними діями не нашкодити природі. А отже і собі.
Це наслідки необдуманих людських вчинків.
