Вишиванки завжди були нашим надбанням, відмінною рисою українського народу, щоденним і святковим вбранням.  Її таємнича мова передавала безліч побажань сімейного благополуччя та щастя людині, яка її одягала. Під час тонкої роботи майстрині співали й молилися. Вірили, що наспівана й намолена сорочка стає оберегом. Чужу вишиванку одягати не слід, щоб не перебрати на себе чужу долю. Одним із феноменів вишиванки є те, що вона зберегла свій первісний вигляд і пронесла його крізь століття. Одягти вишиванку – це оприлюднити свою приналежність до українського народу. На межі 19 і 20 століть вишиванку починають носити в поєднанні з європейським одягом. Велику частку у вивчення і популяризацію українського народного костюму внесли класики української літератури та корифеї українського професійного театру. Відоме їхнє розбірливе, вдумливе ставлення до сценічного костюму. Любив носити вишиванку Іван Франко. Він вдягав її під піджак, чим вирізнявся серед пишних комірців і краваток. Саме такий варіант одягу Франка ми бачимо на 20-гривневій купюрі. З пошаною ставився до українського одягу Марко Кропивницький, драматург, режисер, актор, який створив на теренах нашого міста перший український професійний театр. Сьогодні на честі цієї видатної людини назване наше місто.

Сучасники, зокрема спеціалісти ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області, шанують рідні українські традиції, що надійшли  до нашого часу з від наших славних предків. І у Всесвітній  день вишиванки охочі долучилися до флешмобу щодо цього свята.